Листопадовий чин.

Листопадовий чин – це військово-політична операція 1 листопада 1918 року, результатом якої стало утворення держави українців, що перебували під владою Австрійської імперії з 1772, пізніше —Австро-Угорської імперії до 1918 року.

Тут слід відзначити, що це перше державне утворення з часів, коли нашими землями керували наші руські, тобто українські королі. Листопадовий чин часто помилково називають повстанням, хоча проти австро-угорської влади українці не повставали ніколи, а, навпаки, мали дуже сильний сентимент до одного з останніх австрійських очільників — цісаря-довгожителя Франца Йосифа І, який дав можливість галицьким селянам мати власну землю.

На жовтень 1918 року австрійська адміністрація Західної України готувалась, кому має передати владні повноваження. Оскільки в Галичині був дуже строкатий склад населення за національною приналежністю, українці виявились першими, хто проголосив владу над Львовом та всією Західною Україною.

Це вдалось, насамперед, завдяки добре вишколеним українським комбатантам, ветеранам Першої Світової війни (галичани в ній воювали у складі австро-угорської армії і воювали дуже добре, бо австрійці дозволяли українцям певні національні відзнаки; військова одиниця називалась Легіон Українських січових стрільців), політичному представництву українців у Віденському та Галицькому сеймах, тогочасній галицькій еліті.

Станом на 1918 рік українці у самому Львові становили меншість. Поляків було більшість. Протистояння українців з поляками — це довга історія тривалістю в сім століть. (Слід відзначити, що десятьма роками раніше, у 1908 р. українець Мирослав Січинський застрелив намісника Королівства Галичини та Лодомерії А. Потоцького в знак протесту політичним переслідуванням поляками українців). Завдяки українським діячам, зокрема Іванові Франку та митрополиту (очільнику) УГКЦ Андрею Шептицькому, в Галичині завершено формування української політичної нації.

Галицькі русини остаточно відмовляються від попередньої самоназви і приймають самоназву «українці». Нове покоління галицьких українців напередодні Першої світової війни формує спортивні структури «Сокіл» (товариство) і напівмілітарні організації «Січ», «Луг», «Пласт», котрі стали зародком українських збройних сил. Тобто, підґрунтя і підстави для проголошення української держави були.

Листопадовий чин не був якимось локальним явищем, він дав поштовх українцям за Збручем діяти сміливіше, рішучіше. Саме галичани — Січові Стрільці Євгена Коновальця — захищали Київ від большевиків і білогвардійців, зрештою, повалили владу проросійського «гетьмана» Павла Скоропадського й допомогли встановити владу Директорії УНР 14 грудня 1918 року.

Встановлення української влади у Львові відбулося без жодного пострілу. 18 жовтня у Львові був створений політичний представницький орган українців — Українська Національна Рада, з числа послів у сейми, а також військове крило — Український генеральний військовий комісаріат (УГВК).

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. стрілецькі частини, очолювані полковником Дмитром Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті (крім залізничного вокзалу, що стало однією з помилок і причиною втрати Львова).

Формальне перебрання влади відбулось після полудня; зокрема, після підписання протоколу австрійський намісник Карл фон Гуйн передав всю владу своєму заступнику Володимиру Децикевичу, той — на основі цісарського маніфесту від 16 жовтня 1918 р. — Українській Національній Раді, очолювану Євгеном Петрушевичем, який згодом став президентом-диктатором ЗУНР.

Зранку 1 листопада 1918 року на державних установах було вивішено національні українські прапори і проголошено Західно-Українську народну республіку (ЗУНР). Столицею став Львів. Територія ЗУНР мала включати українські етнічні землі, що досі належали Австро-Угорщині — Галичину, Буковину і Закарпаття з населенням близько 6 мільйонів осіб.

Збройними силами стали Українські січові стрільці. Затверджено герб держави — Золотий Лев на синьому тлі та прапор — блакитно-жовтий. У неділю 3 листопада усе українське населення Львова після церковної відправи висипалось на теперішній проспект Свободи й затягнуло: «Вже воскресла Україна!» Національним меншинам у новій державі гарантувалися всі права.

Єврейське і німецьке населення поставилися до нової української держави лояльно. Проте поляки 2 листопада підняли заколот, і у Львові розгорілися вуличні бої, що переросли в Українсько-польську війну. В результаті українці залишили Львів 21 листопада 1918 року, взявши його в облогу. Було сформовано Українську Галицьку армію в числі 50-70 тисяч добре вишколених вояків, офіцерами в УГА пішло багато австрійців і офіцерів російської армії.

Проте Румунія окупувала Буковину, а Закарпаття країни-переможці віддали Чехословаччині. До липня 1919 року поляки отримали перевагу і окупували Галичину, включивши її до складу Другої Речі Посполитої. І хоч поляки отримали перевагу над ЗУНР, ці військові потуги українців стали підвалиною до подальших звершень на шляху до творення власної української держави.

Прес-служба ДР ОУН.