Біографія Провідника: Кохання. Війна. Революція | Добровольчий Рух ОУН
12 Січня 2019

Біографія Провідника: Кохання. Війна. Революція

Коханівський Микола Миколайович народився 25 травня 1971 року в смт Приазовське Запорізької області. Християнин, українець, націоналіст, громадсько-політичний діяч, військовик, правозахисник.

Микола Коханівський виріс в українській родині без батька, мати важко працювала, сім’я не мала великих статків і зв’язків, що дозволило Миколі з малих років будувати своє життя, спираючись винятково на Бога та свої власні сили і прагнення. У своєму рідному місті Микола багато працював та мав власну успішну справу, стабільність в житті та впевненість у завтрашньому дні.
До 32 років Микола Коханівський розмовляв російською мовою. Але пошуки Правди і бажання змінити стару комуністичну систему не давали йому жити звичайним життям. Зрештою, непереборне бажання боротьби за Вільну Україну остаточно вирішило долю майбутнього лідера націоналістів, який усе полишив і поїхав до Києва у 2003 році. Коли зібрався їхати до столиці, щоб стати до боротьби, вирішив, що більше не розмовлятиме російською. І вже на вокзалі в Мелітополі (який, до речі, є батьківщиною батька українського націоналізму Дмитра Донцова) з квитком у руках остаточно перейшов на українську.
І відтоді російською принципово не говорив.
Розпочавши нове життя у Києві, Микола Коханівський відразу долучився до націозахисної діяльності, але не нехтував будь-якою працею на будівництві, охоронцем, газозварювальником, щоби нікого не обтяжувати й ні від кого не бути залежним, водночас вкладаючи власні кошти в Українську справу. І так, завдячуючи Господу нашому та власній непохитній волі та зусиллям, йшов і продовжує йти до своєї мети і покликання — до створення Української Самостійної Соборної Держави!

2004 — розпочинає активну політичну та громадську діяльність. Бере участь у Помаранчевій революції. У повторному другому турі президентських виборів 2004 року стає головою виборчої комісії в Єнакієвому, перебравши на себе ініціативу від посіпак Януковича. Само собою, на ввіреній йому дільниці маніпуляціям з голосами було покладено край.

2005 – бере участь у відзначенні Дня створення УПА 14 жовтня. З 19 по 31 грудня 2005 року бере участь у голодуванні біля адміністрації президента проти набуття чинності так званої політреформи, яка змінила президентсько-парламентську форму правління в Україні на парламентсько-президентську. Відповідно, ця політреформа суттєво позбавляла тодішнього президента Віктора Ющенка повноважень на догоду депутатам Верховної Ради, більшість з яких становили «регіонали» Януковича. Голодування було припинено 1 січня 2006 року через вступ у дію вищезгаданої «політреформи» та безперспективності продовження акції.

2006 — бере активну участь в організації відзначення річниці створення УПА 14 жовтня 2006 року. Також цього року утворює Комітет Революціонерів Майдану та 22 листопада 2006 року організовує відзначення другої річниці Помаранчевої революції. В цій акції на Майдані взяло участь понад 3000 тисячі патріотів. Відтоді ці заходи на Майдані 22 листопада стали традиційними і проводились кожного року аж до початку Революції Гідності.

2007 — вперше на Софіївський площі запалив Повстанську ватру на честь Дня народження Романа Шухевича 30 червня 2007 року.

2008 — вступає до лав Конгресу українських націоналістів (КУН). Організовує успішний страйк на заводі «Генератор», під час якого близько 500 працівників вийшли до Солом’янської РДА Києва з вимогою виплатити заробітну плату. В результаті акції всім робітникам було виплачено заборговані кошти.
Цього ж року розпочинає активну боротьбу з ідолами радянського режиму. Першим в Україні розбив у Києві пам’ятник комуністичному діячу, одному з організаторів ВЧК та Голодомору в Україні Григорію Петровському, за що на Миколу Коханівського було заведено першу кримінальну справу.

2009 — на честь дня народження генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича та на виконання Указу Президента Віктора Ющенка № 250/2007 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні» пошкодив пам’ятник Леніну на Бесарабській площі в Києві, за що на нього відкривають другу кримінальну справу. Кілька днів Микола Коханівський проводить у Лук’янівському СІЗО.
В цьому ж році організовує громаду на захист Чорнобильського храму Української православної церкви Київського патріархату у Києві, який силою захопили московські попи.

2010 — через конфлікт з помічником тодішнього міністра освіти українофоба Дмитра Табачника, який мав нахабство проявити зневагу до української мови, на Миколу Коханівського було заведено ще одну кримінальну справу. Він провів кілька тижнів у Лук’янівському СІЗО, з якого був визволений внаслідок масових протестів патріотичної громадськості та завдячуючи правозахиснику Сидору Кізіну.
Цього ж року серед активістів, що прийшли до суду на його підтримку, зустрічає свою майбутню дружину Катерину, з якою бере шлюб на Покрову, 14 жовтня 2010 року. У 2010 році розпочинається «Податковий Майдан», в якому подружжя Коханівських бере активну участь.
Також у 2010 році Микола Коханівський був організатором успішного захисту української книгарні «Сяйво», яку намагались захопити рейдери з «молодої команди Черновецького».

2011 — ініціює створення та очолює громадську ініціативу «Комітет Визволення Політв’язнів» (КВП), яка ставить собі на меті визволити всіх політичних в’язнів режиму Януковича. На той час злочинний режим Януковича вже розпочав системно ув’язнювати націоналістів, першими з яких були бійці й командири з «Тризубу» імені Степана Бандери, які знищили пам`ятник Сталіну в Запоріжжі.

У 2011 році вступає до лав ОУН, прийнявши присягу на вірність Україні.
Отримує вищу освіту за спеціальністю «Економіка підприємства» в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди.
Цього ж року Чорнобильский храм після двохрічної боротьби активістів на чолі з Миколою Коханівським остаточно переходить у підпорядкування Української православної церкви Київського патріархату.

2012 – організував захист Свято-Троїцької церкви УПЦ КП у Яготині, яку намагалися рейдерувати московські попи. Після візиту Миколи Коханівського з націоналістами до Яготинської міської ради українська церква залишилася українською.

2013 – у листопаді створює Комітет з відзначення дев’ятої Річниці Помаранчевої революції та 19 жовтня 2013 року ініціює на Майдані прес-конференцію просто неба, де моральні авторитети Української Нації Степан Хмара, Левко Лук’яненко, Василь Овсієнко та Лесь Танюк закликали українців виходити на Майдан 22 листопада 2013 року.
З першого дня брав активну участь у революційних подіях.

У січні 2014 встановив намет на Хрещатику та створив Першу Київську сотню ОУН ім. Євгена Коновальця.
Був активним учасником боїв на Грушевського та Інститутській, в тому числі 18-19 лютого 2014 року на Майдані Незалежності.
Загалом, під час революції був поранений 8 разів.
24 лютого 2014 року Верховна Рада України проголосувала за постанову 4202, згідно з якою всі 23 політв’язні за списком КВП були звільнені. На той час Комітет Визволення Політв’язнів, очолюваний Миколою Коханівським, виконав всі поставлені перед собою завдання. Свобода, отримана політв`язнями режиму Януковича, стала, по суті, єдиним здобутком Революції Гідності.

З початком російсько-української війни на Сході на базі Першої Київської сотні ОУН ім. Євгена Коновальця розпочав формування боєздатного підрозділу для захисту суверенітету та Незалежності України.

23.05.2014 — Перша Київська сотня ОУН ім. Євгена Коновальця під керівництвом Миколи Коханівського долучилася до батальйону «Азов». Підрозділ бійців сотні брав участь у визволенні Маріуполя.

31.07.2014 — рішенням Ніжинської міськради створено Зведений батальйон територіальної оборони міста Ніжин «Батальйон ОУН». Цього ж дня бійці батальйону ОУН вирушили на фронт.
У складі «Правого сектору» батальйон зайняв щойно звільнене село Степанівку на Донеччині.

07.08.2014 — бійці батальйону «ОУН» брали участь у штурмі Савур-Могили.

14.08.2014 — батальйон «ОУН», остаточно отримавши назву «Добровольчий батальйон ОУН», як самостійна бойова одиниця увійшов до села Піски Донецької області й тримав оборону аж до 2016 року.
Бійці Добровольчого батальйону ОУН в грудні 2014 року в складі 93-ої бригади зайняли метеостанцію Донецького аеропорту.

31.12.2014—24.01.2015 — Микола Коханівський особисто керував бійцями Добровольчого батальйону ОУН у захисті Донецького аеропорту, а саме метеостанції.

Микола Коханівський перебував на посаді командира Добровольчого батальйону ОУН з початку його створення до серпня 2016 року, особисто очолював успішні виходи до ворожих позицій, в чому мав велику вдачу та заслужив повагу серед бійців. У серпні 2016 року призначив на посаду командира батальйону свого першого заступника з бойової частини друга «Івана».

19 серпня 2015 — створює громадську організацію «Добровольчий Рух ОУН». На першому з’їзді Добровольчого Руху ОУН обраний Головою Проводу. Основу новоутвореної організації склали бійці та командири добробату ОУН, а також волонтери, координатори КВП та патріотичні активісти, що сповідують ідеї ОУН.

09.04.2015 Верховна Рада України приймає Закон про засудження Комуністичного режиму, згідно з яким в Україні починають зносити окупаційні пам’ятники комуністичним «вождям». Відповідно, колись «незаконна» декомунізаційна діяльність Миколи Коханівського стає державною політикою.

2016 — 19 лютого Добровольчий Рух ОУН на чолі з Миколою Коханівським, не погоджуючись з тим, що в часі російсько-української війни в Україні московські фінансові структури заробляють гроші й тим самим фінансують російську агресію проти нашої держави, на знак протесту ініціює регулярні масові акції прямої дії щодо московських фінансових установ: «Сбербанку Росії» та «Альфабанку». Також атакам ОУНівців піддаються штаби та офіси промосковських колаборантів у Києві. Цю ініціативу підхоплюють й інші патріотичні організації, таким чином вона стає всеукраїнською.

Влітку цього ж, 2016, року Добровольчий Рух ОУН, очолюваний Миколою Коханівським, зупинив «мирну ходу» Московського Патріархату на Київ, вважаючи МП прямою агентурою ФСБ Росії.

Також у 2016 році проти нього була заведена четверта кримінальна справа за погроми московських банків.

2017 — в результаті провокації з боку позаштатних працівників поліції та їхнього нападу на дружину Коханівського його було заарештовано та відкрито п’яту кримінальну справу.

23 жовтня 2017 — судове засідання над Миколою Коханівським відбулося в напруженій атмосфері, через протиправні дії слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва патріотична громада відмовилась підкорятися незаконним вимогам та залишилась у залі суду. Після усної домовленості залишитись в приміщенні суду до ранку, яку адвокати та народні депутати узгодили з керівництвом поліції, дбаючи про безпеку громадян, «Беркут» віроломно серед ночі напав на активістів, почавши погром суду, але їхня атака була відбита. Потруївши газом активістів, беркутівці у закритому просторі самі отримали опіки слизової та дихальної систем і ретирувалися. Активісти були змушені вибити скло та збудувати барикади з погромленого «Беркутом» майна. Зранку «Беркут» повторив атаку, відбулись серйозні сутички між активістами та поліцією, під час яких постраждали активісти та журналісти.

14 червня 2018 — на четвертому з’їзді Добровольчого Руху ОУН Микола Коханівський проголосив намір балотуватися на посаду Президента України на президентських виборах 2019 року.