17 лютого, близько 16.00 під час виконання бойового завдання У КРИМСЬКОМУ на загинув смертю героя
“Андрій був дуже достойною людиною ! Воював з вересня 2015 року, пройшов Піски… Перевірений бойовий побратим…”, – каже з болем комбат Іван Петрович.
Спочивай з Богом, воїне! Нехай земля України прийме твоє зранене тіло, а душу заберуть небеса!
Ян Осока “Людина нуля”.
Це буде незвичайна розповідь, тому що Воїн, про якого я розкажу, сам по собі був незвичайним, це було справжнє Хоробре Серце нашої нації, природжений боєць та патріот, який пішов добровольцем та був прижиттєвою легендою серед тих, хто його знав, та хто мав честь воювати поруч.
Андрій Володимирович Сірченко його ім’я. “Примус” його позивний. Народився він 15.06.1973 року у місті Краматорськ Донецької області.
У вересні 2015 року він потрапив до лав батальйона ОУН і відтоді не залишав передових позицій. Спочатку це було селище Піски, де він перебував з 18 вересня до літа 2016 року, а з минулого літа та до самої смерті – селище Кримське.
“Олігарх Пісок”. Друже Примус заслужив це жартівливе прізвище серед побратимів через те, що не боявся виходити у так звану “сіру зону”, йому, так би мовити, належало усе майно у селі.
У червні 2016 року Андрій Володимирович командував позицією “Дельфін” у Пісках, і саме тоді він зі своїми друзями та побратимами Борисовичем та Совою підірвали з РПГ-7 сєпарський склад з боєкомплектом у районі хімзаводу.
Цей шедевральний постріл здійснив друг Сова. Гримнуло так, що в бліндажі побратими посипались з лежаків на землю, а на позиціях ворога виросла свіча. Така, знаєте, плазмова свіча простягнулася у небо з місця підриву. І виблискувало, сяяло, мерехтіло небо ще довго, а наші рації захлиналися та розривалися, сусідні підрозділи подумали, що сєпари задіяли якусь нову зброю, настільки потужним був вибух. Й понині на Гугл Мапс видно кратер від вибуху.
А 28.08.2016 друже Примус узяв СПГ-9 та знову вийшов у “сіру зону”. Вийшов та влучними пострілами спалив вщент два сєпарських ВОПи. Він був СПГшником від Бога, тому сєпари горіли там довго та весело.
У січні цього року він здійснив те, у що неможливо було б повірити, якби це не було правдою – він та його побратим Роккі вдень підібралися впритул до позицій зайвохромосомних та тихенько віджали у них АГС.
У нього ВИХОДИЛО ПЕРЕМАГАТИ, розумієте?
Кацапи скаженіли, але зробити нічого не могли, а подаруночки з СПГшок прилітали їм постійно, і немало триколорних були зариті, мов собаки, під хрестами з цифрамим на табличках.
17 лютого Примус знаходився на чергуванні, на спостережному пункті. І раптом у щілину дуже точно прилетіла ПТКР.
Андрій Володимирович загинув миттєво.
Прощання з Героєм України відбудеться 21 лютого у Краматорську, о 10.00, за адресою: вул. Н. Курченко, 37. У нього залишилась мати – інвалід, дружина та донька.
Я не просто так написав “Героєм України”. У нього не було нічого, родина його не отримає нічого, адже він усього лише офіційно “волонтер”. Незважаючи на це, він Герой, цей чоловік, який просто захищав свою землю від ворога. Чоловік, який уособлював у собі вираз: “Відчайдушна війна”.