Націоналізм як політична ідеологія, а не лише світогляд, має власні політичні цілі. Метою №1 для українського націоналістичного руху є побудова української національної держави – УССД.
Палке бажання здобути свободу та державність впродовж століть різноманітних окупацій завжди надавало українським націоналістам неймовірної сили, спонукало їх до невтомної праці та здійснення чудес героїзму. Якою ж є та омріяна Українська Держава, візія котрої творила нашу історію і продовжує надавати сенс нашому сьогоденню?
Сутність національної держави у поетичній формі геніально відобразив основоположник модерного українського націоналізму Т. Шевченко: «В своїй хаті – своя й правда, і сила, і воля». Як бачимо, національна держава у Кобзаря постає як власна «хата», «дім», в якому можна бути господарем на всі сто відсотків, в якому можна мати все своє, запроваджувати власні закони, чинити так, як хочеш, відчувати себе захищеним (не даремно ж говорять: «Мій дім – моя фортеця»). Саме Шевченкове бачення національної держави як власної «хати» ми можемо вважати чи не найбільш досконалим формулюванням української національної ідеї.
Національна держава – це така політична система, котра робить можливою реалізацію гасла М. Міхновського «Україна для українців!» Це і є українська національна держава: створена на українській землі для реалізації інтересів української нації. Український націоналізм визнає за кожною нацією право на власну національну державу; саме в цьому він бачить шлях гармонізації міжнародних відносин. Водночас головну свою мету він вбачає у побудові саме української національної держави.
«Україна для українців!» – гасло не шовіністичне; воно не має на меті, щоб в Україні жили одні лише українці. Але влада, культура, економіка, церква та всі керівничі посади мають належати українцям! Україна для українців значить те, що українська національна держава в першу чергу має забезпечувати відповідними благами українців, і лише потім неукраїнців – звісно, за умови, коли останні є лояльними щодо титульної нації. Різниця між космополітично-ліберальною державою і державою національною в тому, що перша сприймає власне населення як біомасу (максимум – як платників податків, робочу силу, електорат і т.д.), забезпечуючи лише його поверхневі інтереси, а друга має на меті збереження та розвиток саме конкретної нації, така держава діє в інтересах усіх – і мертвих, і живих, і не народжених представників цієї нації. Українські націоналісти вважають, що політичний устрій української національної держави, характер її політичного режиму має бути зосереджений в руках єдиного лідера, а також парламенту, обраних національно-свідомим українським народом. Тобто національна держава має бути президентською республікою.
Звичайно ж український націоналізм підтримує ідею народовладдя як владу представників народу на місцях, які обираються народом, і, відповідно від цього народу й залежать, перед ним відповідають, про нього дбають. Згадаймо києво-руські часи. Князі «кликались» на князювання Вічем, котре з кількох авторитетних претендентів обирало, на їх переконання, найкращого. Ніхто, правда, не застрахований від помилок – могли й помилитись. Але існував механізм, котрий врегульовував і це питання: не справлялася людина з покладеними громадою на неї обов’язками, те саме віче й усувало нездару з посади.
Як бачимо, тільки система національного народовладдя, коли обраний народом посадовець залежний від своїх виборців і відповідальний перед ними, гарантовано забезпечує народу можливість впливати на те, що відбувається в державі. А відтак самим упорядковувати власний добробут, не чекаючи панської ласки тих, хто засів у адміністративних будівлях.
Українським націоналістам часто закидають, що у своїх концепціях вони приділяють замало уваги суспільно-економічним питанням. Частково такі закиди мають певні підстави, адже націоналізм – це не економічна теорія, а теорія і практика національної свободи, ідеологія націоналізму охоплює весь комплекс питань національного буття, а не лише проблему суспільно-економічного ладу. Та все ж націоналізм має власні рецепти вирішення проблем соціального та економічного характеру. Негаразди господарського життя української нації пов’язані, насамперед, з проблемою її бездержавності – відсутності української національної держави. Саме в побудові такої держави українські націоналісти вбачають, між іншим, і вирішення суспільно-економічних проблем.
Говорячи про побудову української національної держави як про спосіб вирішення суспільно-економічних проблем, ми говоримо про націократію. По-перше, здобуття національної держави означає усунення режиму внутрішньої окупації, котрий має не лише політичні, але й економічні прояви. На нинішній день економічну ситуацію в Україні контролюють олігархи неукраїнського походження. В умовах національної держави такий стан речей зміниться: ці олігархи мають або позбутися свого майна та статусу та підтримати процеси національного відродження та державотворення. А ті олігархи, що винні у сепаратизмі та тотальній корупції, будуть засуджені Революційним трибуналом, а їхнє майно відійде державі.
По-друге, в умовах продовження існування різних імперських центрів, а також засилля транснаціональних корпорацій та інших глобалізаційних утворень тільки наявність національної держави забезпечить українському бізнесу надійний захист на міжнародній арені.
По-третє, українська держава буде дбати про забезпечення інтересів ВСІХ своїх громадян, ВСІХ суспільних прошарків населення. Економічна система націократії базована на комбінованій співчинності державного, муніципального, кооперативного й приватного капіталу під плановим господарчим кермуванням і соціальним контролем держави. Це називається змішана економіка — функціонування якої залежить як від приватних компаній та господарств, так і від уряду країни.
Українські націоналісти не є утопістами. Їхнє бажання здобути УССД – це не мрії про «свєтлоє будущеє», а усвідомлення життєвої необхідності нації. Пафос боротьби за УССД є так само природним, як природним є бажання людини, що у завірюху голодною блукає у сповненому небезпек темному лісі, знайти надійний захисток, повернутись до власної хати, де світло, тепло, затишно, та є що їсти. Здобуття українцями такої «хати» не буде автоматичним вирішенням усіх їхніх проблем. Намір нарешті здобути українську національну державу – це не мрія побудувати рай на землі. В «хаті» потрібно працювати, готувати їсти, стежити за чистотою, робити періодичні ремонти, розбудовувати її – в ній потрібно жити. Тільки у власній національній «хаті» українці можуть жити як нормальний народ, як нормальна нація, жити своєю правдою.
Побудова власної національної «хати» є дійсно життєвою потребою української нації. При цьому варто бажати не примітивної халупи, а по-справжньому витонченого палацу, котрий, однак, матиме надійні фортечні мури. Збудувати таку твердиню національного буття неможливо, не знищивши увесь той мотлох, котрий існує на українській землі внаслідок праці наших ворогів та пасивності нас самих. Єдиний шлях до УССД – українська національна революція!
Ідеологічна референтура
Добровольчого Руху ОУН