06 травня 2017

ЗАЯВА ДОБРОВОЛЬЧОГО РУХУ ОУН

 

Друзі-українці! Брати й сестри!
Наближаються дні, коли у країнах так званого «цивілізованого світу» відзначатимуть його перемогу над Німеччиною 1945 року. До клубу переможців увійшла тоді й комуністична Москва і цей факт легалізував в очах світу московську окупацію України. Світові зручно було «не помічати» героїчної боротьби українського народу за визволення України з жахливої московської неволі, яка ставила під загрозу саме існування української нації. Як зручно було перед цим «не помічати» окупації 1920 року Москвою території незалежної Української Народної Республіки і організації 1932 – 1933 років окупантом на цій території одного з наймасштабніших у світовій історії злочинів геноциду, вбивства голодом мільйонів українців.
Пригадаймо, друзі, що саме нападом на Польщу двох країн-агресорів, Німеччини й СССР, розпочато 1939 року те світове побоїще, яке увійшло до історії як Друга Світова війна. Але відповідальність за неї понесла лише Німеччина, що є для неї актом неабиякого національного приниження, яке вона покірливо терпить і понині без свого співучасника, який її зрадив.


Проте, саме Друга Світова війна і пов’язана з нею дестабілізація, породили в української національної еліти надію на визволення України від польської і московської окупацій і відновлення української державності. На превеликий жаль ці надії тоді не виправдалися. Німеччина ще 1941 року відмовилася від ідеї погодитися з відновленням в Україні національної держави, яка б стала її союзником у війні проти злочинного московського режиму. Ця груба політична помилка стала однією з головних причин поразки Німеччини і на лаві підсудних 1945 року опинилося саме німецьке керівництво, а не московське, яке заслуговувало на це не в меншій мірі. Відмовою від підтримки української державності і репресіями проти Організації Українських Націоналістів Німеччина перетворилася на банального окупанта. Хоча, справедливості ради, слід зазначити, що німецька окупація України 1941 – 1944 років була значно м’якшою, аніж попередня і наступна московські окупації.
У наші дні промосковські сили в Україні сущі, прагнучи зберегти символи періоду московської окупації України в надії на її скоре повернення, активно експлуатують емоційний стан українців, предки яких поклали свої життя чи то здоров’я на війні одних окупантів проти інших. Для цих українців перемога над Німеччиною стала як наче своєю, хоча й не принесла їм нічого крім продовження московського рабства з новим Голодомором 1946 – 1947 років, про який «дивним чином» якось всі «забули» і якого вдалося уникнути на заході України завдяки активній боротьбі Української Повстанської Армії проти московського окупаційного режиму, встановленого відразу після німецького.
В будь-якім разі для української нації 1945 року Друга Світова війна не закінчилася, а вступила у свою найгарячішу фазу, коли кращі сили нації, вчергове зрадженої так званим «цивілізованим світом», який віддав її на поталу московській злочинній владі, продовжили свою жертовну боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу (УССД). Якщо для когось 1945 рік був роком перемоги, то для України він став роком посилення московської окупації, коли московські війська, звільнені з фронту, було кинуто на придушення української повстанської боротьби при байдужому спогляданні за цим решти світу.
Добровольчий Рух ОУН, будучи спадкоємцем борців за УССД, докладе всіх зусиль, щоб під виглядом лицемірного вшанування пам’яті про полеглих за перемогу 1945 року комуністичної Москви над Німеччиною не паплюжилася пам’ять про тих, хто поклали свої життя на вівтар боротьби 1940 – 1960-х років проти новітньої московської окупації, духовні спадкоємці якої, ще й досі при владі в Україні сущі, у спілці з Москвою та її західними підбрехачами продовжують диявольську справу, спрямовану на знищення української нації.
З нами Бог! З нами Україна!
Слава Україні!