Програма Добровольчого Руху ОУН

Програмною метою Добровольчого Руху ОУН є Українська Національна Революція, покликана встановити в Україні форму державного устрою, звану націократією.

Теоретичні засади цього устрою розроблені видатними українськими ідеологами і, зокрема, Миколою Сціборським. Вони були свідомими того, що сам факт постання Української Держави не означатиме крапку в завданнях, які ставить перед собою український націоналізм. На порядку денному постане завдання зміцнення організму Нації, його подальший розвиток.

Проте наші ідеологічні попередники і в страшному сні не могли бачити, що Україна колись зможе стати формально незалежною, але правитимуть в ній антиукраїнські сили. Така абсурдна ситуація якраз і виникла після 1991 р. Так сталося тому, що незалежність 1991 р. була наслідком не Національної Революції, а жорсткої економічної, а відтак і політичної кризи в СССР, і він розвалився сам по собі, оскільки був нежиттєздатним у принципі. Розпад СССР не лише не послабив колишню окупаційну адміністрацію в Україні, а, навпаки, – підсилив її економічно, оскільки вона зуміла використати свої владні повноваження для привласнення її представниками більшої частини національних багатств України.

Перед національними силами в Україні постало завдання опанування влади в ній. Проте, схибившись на шлях так званої націонал-демократії, вони цього завдання не зуміли осягнути. У той же час владні антиукраїнські сили в Україні, повною мірою оволодівши маніпулятивними політичними технологіями Заходу, заснованими на використанні партійного структурування політичних сил, з яким були згодні українські націонал-демократи, не лише не поступилися владою, а навіть значно відтіснили з неї національні сили. У цьому їм завжди надавала підтримку Москва, яка не полишала й не полишає намагань відновити повний контроль над територіями, на яких він після розпаду СССР певною мірою послабшав.

Національна Революція

Вийти з цієї ситуації можна лише шляхом Національної Революції, завданням якої є заміна формальної незалежності реальною через опанування влади в Україні національними силами.

Національну Революцію Добровольчий Рух ОУН розуміє не як однобоку революційну політичну “технологію”, що в своєму поборюванні всіх і всього не має ніякої програмно-конструктивної концепції.

Пряма революційна дія для організованого націоналізму є лише одним із засобів сучасної фази боротьби українців за владу в Україні, що створить політичні й психологічні передумови для розгортання революції в усій її внутрішній глибині й програмній ширині.

Практично можна навести два приклади (хоча варіантів революції є значно більше) можливого розгортання подій під час революційного зриву Нації.

  • У результаті зрадницької політики режиму внутрішньої окупації (РВО) як на фронті, так і всередині країни народ виходить на Майдан, захоплюються адміністративні будівлі, розганяється міліція, суди, прокуратури… Як наслідок під час цих подій викарбовується національний лідер, терміново проводяться президентські вибори й новий національний вождь формує Революційний Провід, запроваджує Революційний Трибунал і оголошує Воєнний стан.
  • Розпочинається Революційний зрив Нації (з тих самих причин, що й у першому варіанті), Третій Майдан шляхом віче обирає Провідника і Провід. Відповідно – лідери, обрані Майданом, формують Революційний Трибунал та оголошують Воєнний стан.

Розуміємо, що у будь-якому з варіантів Революції є слабкі місця. Але Україна стоїть перед вибором: «бути чи не бути». Отже, яким би шляхом не пішла Національна Революція, Третій Майдан – єдиний вихід для Нації, яка бореться за своє визволення. Будь-які інші методи (вибори до Верховної Ради, домовленості між «елітами», територіальні поступки тощо) призведуть до поразки. Приклад тому – Революція 1991р., Помаранчева Революція та Революція Гідності, яку протягом року за допомогою виборів повністю перемогла «контреволюція негідників».

Універсальна суть, непохитність засад і християнська мораль українського націоналізму не лише покликають його до ролі чинного борця за волю Нації, але й, як і у попередні часи, спрямовують його до монопольної місії конструктивного реформатора цілого її змісту та існування. Ця його реформаторська місія, владно сягаючи в усі сфери духовного і матеріального життя Нації, втілюється у Національній Революції. Отже, ця остання реалізуватиме свої програмні завдання і за умов реальної української державності, хоч, очевидно, їх характер і методи здійснення будуть відмінні на перехідних і завершальних етапах.

Таким чином, Національна Революція, як її визначив Микола Сціборський, і тепер визначається Добровольчим Рухом ОУН як внутрішній, розтягнутий у часі та різноманітний у своїх виявах ідейний, духо-вольовий, визвольно-політичний і державотворчий процес Нації, спрямований до її звільнення, скріплення, впорядкування та забезпечення для неї гідного існування.

Отже, практика політичного життя в Україні після проголошення незалежності 1991 р. показала, що повалити режим внутрішньої окупації, очолюваний олігархатом, через механізм виборів до органів влади не виявляється можливим Власне, повалення олігархату і встановлення в Україні націократичного і за формою, і за змістом ладу і є Національна Революція, початковою фазою якої буде виступ нації проти злочинного режиму і встановлення в Україні національної диктатури.

Встановлення національної диктатури

Вирішальною фазою Національної Революції, що обумовить її подальший конструктивний розвиток і успішне завершення, буде революційний виступ Нації проти антиукраїнського олігархічного режиму, що панує в Україні. Форми цього виступу можуть бути найрізноманітнішими. Проте його кінцевою метою має стати запровадження в політичну систему України режиму національної диктатури як перехідного етапу від олігархату до Національної держави у формі націократії. Правовою підставою для такого виступу є стаття 5 чинної Конституції України, згідно з якою, „носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”, який „здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”, а „право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами”.

Добровольчий Рух ОУН, який складається з людей, що своєю участю у бойових діях проти московських агресорів засвідчили готовність віддати життя за свободу України, готовий стати локомотивом нової хвилі Національної Революції й очолити виступ Нації проти ненависного режиму внутрішньої окупації, який гнітить її, тим самим підважуючи основи української державності.

У початковій фазі Національної Революції-виступі Нації Добровольчий Рух ОУН встановить національну диктатуру у формі Національного Революційного Проводу (НРП) й аналогічні інституції крайового, повітового і місцевого рівнів, сформовані тими національними силами, які підтримують Національну Революцію, усвідомлюють її необхідність як єдиного шляху порятунку України від режиму внутрішньої окупації, котрий в ній панує і поступово нищить її. НРП візьме в Україні всю повноту влади і перебере на себе всі функції держави на перехідний період Національної Революції – фазу національної диктатури.

Для відновлення правопорядку й оздоровлення морального стану суспільства в часи національної диктатури Добровольчий Рух ОУН організує Революційний Трибунал (РТ) і аналогічні інституції крайового, повітового і місцевого рівнів з функціями відновлення законності в Україні, які діятимуть протягом всієї фази національної диктатури Національної Революції. РТ проведе також дослідження джерел статків багатіїв, і в разі виявлення у їх структурі корупційних складових або інших складових, пов’язаних з порушенням чинного законодавства, – майно цих осіб буде націоналізовано, а вони самі будуть покарані з усією суворістю революційних законів.

РТ проведе експертизу всіх „приватизаційних” справ на предмет корупційної складової, штучного банкрутства тощо, і в разі виявлених порушень – відповідні підприємства чи інші об’єкти будуть націоналізовані, а винні у цих порушеннях будуть покарані з усією суворістю революційних законів.

РТ проведе також розслідування справ, пов’язаних з порушенням законодавства суддями, працівниками прокуратури, міністерства внутрішніх справ, служби безпеки, міністерства оборони, державними службовцями інших установ. У випадках виявлення таких порушень винні будуть покарані з усією суворістю революційних законів.

Усі перераховані вище заходи РТ покликані оздоровити суспільну мораль, відродити у людей віру у справедливість, а відтак у Бога, консолідувати Націю на шляху розбудови національної держави зі справедливим устроєм і виразною перспективою України з гідним місцем у майбутньому Світі.

Добровольчий Рух ОУН свідомий того, що режим внутрішньої окупації, очолюваний олігархатом, під час Національної Революції запекло боронитиметься, намагатиметься перетягти на свій бік певну частину українського суспільства, а також застосувати проти повсталого народу державні силові структури. Тому він подбає про створення структур самооборони, оскільки має відповідний досвід ще з часів Революції Гідності. Ці самооборонні загони складатимуться з ветеранів нової російсько-української війни, як добровольців, так і військовослужбовців ЗСУ, а також – зі свідомих громадян. Завданням їх буде контроль за порядком на місцях дотримання виконання наказів РП та виконання рішень революційного трибуналу.

Як Дамоклів меч, висить над Україною створений злочинним режимом за домовленістю з Москвою «конфлікт» на Донбасі. Потужні ворожі угруповання розташовані у Придністров’ї та окупованому Криму. Вони очікують наказу для нападу. Добровольчий Рух ОУН готовий перебрати на себе головний тягар оборони України, у тому числі й за рахунок встановлення контролю над її Збройними Силами. Припускаючи, що після того революційного зриву режим внутрішньої окупації впаде, і Росія вдасться до відкритої збройної агресії проти України, відповідно НРП оголосить воєнний стан.

Розуміючи, що «кожна Революція лише тоді чогось варта, якщо вона вміє захищатись», відразу будуть реформовані Збройні Сили та СБУ, з керівних посад підуть колишні «паркетні генерали», ті офіцери ЗСУ або командири добровольчих загонів, які якнайкраще проявили себе під час війни на Донбасі, посядуть їхні місця. Все – від назв підрозділів до одностроїв – буде змінено, відповідно до української військової традиції, по всій країні відкриються старшинські школи, де вишколюватиметься офіцерський склад Українського Війська. Інститут капеланства в комплексі з потужною армією політвиховників піднімуть моральний дух українського вояка. Для запобігання фактів невиконання наказів, пияцтва та мародерства у війську діятиме військовий трибунал.

Режим національної диктатури відкидає провідну участь політичних партії із їхніми вузькими інтересами у процесах Національної Революції. Таке ставлення Добровольчого Руху ОУН до партій, груп і центрів, або, інакше кажучи, – до цілого орієнтаційно-угодовського табору, пояснюється тактичними й засадничими причинами. Розгляд ідейного змісту, психології, моралі й політики цього табору стверджує його шкідливість для планомірного розгортання Національної Революції. Схильний лише пасивно пристосовуватися до створюваних олігархатом та окупантами умов, нездатний до активності та провідної місії, поглинений суперечностями й груповим егоїзмом, він ніколи не прийме націоналістичної концепції Національної Революції та не підтримає її. Після вже здобутої перемоги певні елементи угодовського табору буде залучено до національної роботи, і вони зможуть навіть бути корисними в її різнорідних ділянках. Але не тепер і не тоді, коли боротьба відбуватиметься серед “непевних” обставин. Тож на самому початку Національної Революції діяльність партій буде заборонено.

В основу політичної системи суспільства теорія націоналізму закладає республіку у формі націократії. Націократична республіка є президентською, а в основі її виборчої системи лежать синдикати – професіональні об’єднання працюючих верств Нації. Також не можна відкидати винятково української традиції створювати військо без держави. Це вже відбувалося тричі протягом нашої історії, Запорізьке козацтво, Українська Повстанська Армія та сучасні Добровольчі загони, які виникли після Революції Гідності як відповідь Нації на зовнішню загрозу. Отже, різноманітні ветеранські та добровольчі організації делегуватимуть своїх представників до органів влади на рівних правах з професійними об`єднаннями трударів – синдикатами. Бо добровольці (сучасні козаки) заплатили за своє право керувати країною кров`ю. Тож у перехідній фазі Національної Революції одним з головних завдань зміни економічної моделі держави є створення й розбудова таких синдикатів.

Матеріальною базою для цього служитиме майно профспілок, одержавлене олігархатом. У майбутній республіці у формі націократії саме синдикати та ветеранські об`єднання делегуватимуть своїх представників до парламенту.

Національна диктатура якнайкраще сприятиме зміні політичного й економічного устрою держави. Бо як зазначає М. Сціборський, «політичний устрій – це є насамперед пристосувана до вимог місця, часу та умов система доцільності». Тобто, диктатура потрібна там, де вона потрібна.

В Україні лише режим Національної Диктатури, який постане як наслідок Національної Революції та в умовах національно-визвольної війни, зможе з Божою поміччю перемогти зовнішнього і внутрішнього окупанта та здобути УССД.

Завершальна фаза Національної Революції.
Встановлення республіки у формі націократії

Встановлення республіки у формі націократії є завершальною фазою Національної Революції. Національні Установчі Збори затверджують нову Конституцію України, де Україна є президентською республікою, і після цього започатковується процес створення установ, передбачених цією Конституцією. Після створення цих установ Національну Революцію можна буде вважати успішно завершеною.

Добровольчий Рух ОУН щодо майбутнього устрою української республіки у формі націократії бере за основу модель, запропоновану Миколою Сціборським, суть якої подається нижче.

За Миколою Сціборським, соціальний поділ всередині нації є невідворотним, створюваним розвитком суспільно-виробничих відносин. Соціальні групи Нації – це органічні спільноти, що в кожному даному історичному періоді надають структурі суспільства конкретних форм і визначають її завдання. Націократія в економічній площині – це «комбінована або змішана» економіка, де присутня приватна власність, але приватна власність не є тою «священною коровою», яку не можна чіпати, навіть якщо вона заважає руху. Тобто, унеможливлює виникнення чергового олігархату муніципальна власність та кооперативна власність.

Націократія заперечує принцип класової боротьби та право окремих соціальних груп на монопольне панування в державі й на експлуатацію суспільства. Розглядаючи Націю як живе, суцільне, хоч і різноманітне в своїх складових частинах єство, вона переносить розв’язання соціальних проблем у площину національної солідарності, і, визнаючи пріоритет інтересів Нації-держави над інтересами окремих груп, висуває принцип надкласовості.

Здійснення надкласової солідарності можливе лише на базі пристосованої до неї господарської системи.

Організуючи представників конкретних фахів і професій на місцях (у містах, промислових і сільських осередках), синдикати окремої виробничої категорії сполучатимуться згідно з адміністративно-територіальним поділом держави і принципом вертикальної централізації у вищі об’єднання; синдикалістичні союзи. Синдикати та їх союзи в своєму внутрішньому устрої користуватимуться відповідними автономними правами (вибір керівних органів, членська ініціатива, тощо); ця автономність має забезпечити об’єднаним у них виробничим групам суспільства спроможність здорової самодіяльності, а самі синдикати перетворювати в школу національно-політичного, громадського і професійного виховання членських мас. Але, опікуючись самодіяльним розвитком синдикатів, націократія водночас уводить їх як складові елементи в державний організм і підпорядковує їх керівному контролю держави. Власне, цей право-публічний зміст синдикатів надає їм державного характеру (звідси й назва – державний синдикалізм, на відміну від неорганізованих, вузько-класових синдикатів капіталістичного правопорядку).

Узгодження інтересів окремих суспільних груп, захист інтересів праці, колективні договори, свідома керівна участь і матеріальна зацікавленість робітників у виробництві підприємств, соціальне законодавство, справедливий перерозподіл національного доходу, повага і гідна винагорода держави для її захисників – ось те, до чого стремить Націократія.

Більше того, забезпечуючи свою надкласову суть, націократія відкидає участь політичних партій у державному управлінні. Свій державний устрій вона будує на поєднанні збірної волі національного суспільства та його конструктивної самодіяльності зі зверхницьким авторитетом Нації-держави. Національний парламент скорочується до 300 депутатів, які висуваються трудовими спілками та військовими (добровольчі та ветеранські) організаціями.

У гуманітарній сфері перевага надається національній церкві, національній культурі, засоби масової інформації частково належать державі і об`єднані в синдикати, частково можуть залишатися в приватних руках під контролем держави. В освітніх закладах викладається правдива Українська Історія, діяльність деструктивних релігійних сект (Московський патріархат) суворо заборонена.

З наведеного вище виявляється гармонізуюча суть націократії, що, виходячи з неподільної єдності Нації, водночас рахується з органічністю її поділу на окремі складники та пов’язує ці останні функціональною залежністю знову в єдність, реалізуючи в цей спосіб свій зміст режиму панування з волі Божої цілої Нації у власній державі.