Кому війна, а кому…

За даними Служби безпеки України, сьогодні понад 200 осіб досі лишаються в полоні на тимчасово окупованих територіях.

Згідно з постановою Кабміну №328 від 18 квітня 2018 року, родини полонених мають
право на щорічну допомогу в розмірі 100 тисяч гривень до того часу, поки член їхньої сім’ї перебуває в неволі. Ці кошти необхідні родинам політв’язнів на оплату адвокатів,
передачу необхідних речей, продуктів, ліків. Допомога надається не всім полоненим, а лише тим, кого визнано військовополоненими або політв’язнями. Питання виділення коштів розглядає спеціальна міжвідомча комісія при Міністерстві реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

В цій статті ми розповімо про полонених, яким цього року відмовлено у державній
підтримці, а також про тих, кому держава довірила у закритому режимі вирішувати це
питання.

ГРИГОРІЙ СІНЧЕНКО
ВТРЕТЄ У ПОЛОНІ «ДНР»

Григорій Сінченко

Григорій Сінченко народився 1991 року в Донецьку. 

У 2014 році студент Сінченко був відрахований з факультету політології Таврійського університету м. Сімферополя через відмову написати заяву на вступ до російського вишу.

До строкової служби в армії Сінченко був непридатний, оскільки мав вроджене захворювання хребта й отримував пенсію як інвалід дитинства. Тож деякий час попрацювавши автомеханіком на Херсонщині, Григорій вирішив повернутися додому, у Донецьк. Родині пояснив, що їде поновити документи. Насправді у рідному місті хлопець одразу ж зв’язався з місцевим анти- окупаційним опором і вступив до партизанського загону.

Вперше Григорій потрапив у полон на початку грудня 2016 року. Окупанти звинувачували його у партизанській діяльності й жорстоко катували. За рік Сінченку пощастило потрапити до обмінного списку й вийти на волю в рамках обміну полоненими. Тоді на підконтрольну українському уряду територію було повернуто 73 особи. 

Країна раділа визволенню полонених, а Григорій вже виношував план повернутися назад, на окуповану територію. Ще будучи у полоні, він пообіцяв товаришам, як вийде на волю, то все одно повернеться, щоб помститись. Тож після звільнення Сінченко одразу почав готуватися до повернення на окуповану територію. Отриману від держави компенсацію витратив на необхідні для походу речі: намет, навігатор тощо.

27 жовтня 2019 року в Донецьку потужним вибухом знесло вишку мобільного зв’язку підконтрольного бойовикам мобільного оператора «Фенікс». З сусіднього терикону Григорій Сінченко на фоні вибуху закликав донеччан вийти на акції протесту проти катувань. Вже за декілька днів його вистежили, й Григорій опинився в полоні вдруге.

За пів року Сінченку вдалося втекти з полону, але він надалі продовжив партизанську діяльність, і 3 червня 2020 року він втретє потрапив у полон. 

Нині окупаційні органи інкримінують Григорію Сінченку участь у партизанській групі, планування вибухів, замах на життя поліцейських «ДНР», підрив лінії електромереж, підрив вишки мобільного оператора, підрив залізничного мосту у Пролетарському районі Донецька, замінування й підрив опор ліній електромереж у непідконтрольних Шахтарську та Іловайську, замахи на життя кількох представників окупаційної поліції. Також органи «ДНР» стверджують, що він переховувався у лісосмугах, вів спостереження за окремими людьми, плануючи їхнє вбивство, заклав вибухівку під автівку, яка належала одному зі співробітників окупаційної влади.

Цього року міжвідомча комісія при Міністерстві реінтеграції відмовила матері Григорія у наданні допомоги на адвоката й передачі. На словах їй пояснили, що вже давали допомогу минулого року, тому цього року не дадуть. Нещодавно стало відомо, що Григорій Сінченко захворів на туберкульоз. Нагадуємо, політв’язні мають право на щорічну допомогу від держави, але для цього треба довести, що ти політв’язень.

ОЛЕГ ПРИХОДЬКО
РОСТОВСЬКА КАТІВНЯ ЗА ПРОУКРАЇНСЬКУ ПОЗИЦІЮ

Олег Приходько

До окупації Криму Олег Приходько очолював осередок ВО «Свобода» у північно-західній частині півострова. Під час революції 2013-2014 років неодноразово приїздив на Майдан.

Після окупації лишився в Криму, але переїхав до села, де займався ковальством та малярством. Навіть після 2014 року у дворі Олега Приходька майорів український прапор. В хаті, в альтанці, всюди у Приходька були синьо-жовті й червоно-чорні прапори, портрет Бандери, зображення з тризубами, вишиванки та інша патріотична символіка.

«Вони вішають свої прапори на всезагальний огляд. А я буду вішати українські тризуби, у себе вдома, у власному дворі», – казав активіст.

В лютому 2019 року в хату Приходька увірвалися ФСБшники. Це був перший обшук під приводом, буцімто чоловік розмалював свастикою пам’ятника радянським солдатам. Насправді пам’ятник ніхто не розмальовував, це був лише брехливий привід, щоб увірватися до націоналіста. Більшу частину української символіки, яку він зберігав, було вилучено. Забрали навіть іграшкові автомати, які висіли на стіні, біля портрету Бандери.

В жовтні 2019 року Олега Приходька арештували, звинувативши у підготовці до теракту і виготовленні вибухівки. За версією силовиків, активіст збирався підірвати адміністрацію міста Саки. Також було заарештовано його дружину, Любов Приходько.

«Брати й сестри! Українці! Мене звинувачують у тероризмі за те, що я захищав в окупованому Криму честь і гідність українського прапора», – написав Приходько у своєму зверненні з тюрми Ростова-на-Дону.

У червні 2020 року Олега Приходька видалили з зали суду за нецензурні висловлювання в бік співробітника ФСБ, якого допитували в якості свідка. ФСБшник запевняв суд, що під час обшуку в гаражі Приходька було знайдено саморобний вибуховий пристрій.

«Мені важко готуватись до судових засідань, не можу відпочити, адже постійно дово-
диться відганяти пацюків»,  –
повідомив Приходько адвокатові. В ув’язненні здоров’я 62-річного політв’язня погіршилось. Ліки, які передавала родина, він не отримав, через що повністю втратив слух.

Олег Приходько дуже любить малювати, але наразі його позбавлено такої можливості. Його утримують у повній ізоляції.

«Щодо мого друга і побратима Олега Приходька, то він не просто «в’язень Путіна». Він – Український Націоналіст, якого міжнародним терористичним угрупованням  під проводом Путіна В.В. було викрадено з території України.

Як заручника Олега Приходька піддають тортурам та шантажують з метою тиску на Державу Україна. Тому справою Приходька має займатись Міжнародний суд ООН», – розповідає депутат Львівської обласної ради, керівник Кримської організації ВО «Свобода»  Едуард Леонів.

Цього року міжвідомча комісія при Міністерстві реінтеграції навіть не внесла Олега Приходька до списків на розгляд питання щодо надання щорічної матеріальної допомоги політв’язням. Родина подала до міністерства документи ще у вересні, але відтоді на жодному засіданні питання не розглядалося. А 14 грудня родині політв’язня взагалі відповіли по телефону, що нема у них ніяких матеріалів справи Приходька, вони не знають, хто це такий, тож і на допомогу нехай не розраховує. Родина в розпачі. Ще пів року тому вони хотіли самі особисто подати документи політв’язня до міністерства, але їм було сказано надсилати електронною поштою. Так і було зроблено. Тепер ось кажуть, що нічого не отримували.

ІГОР ЯРЕМЕНКО
ТОЙ, ХТО РОЗПОДІЛЯЄ ГРОШІ МІНТОТУ

Ігор Яременко

39-річний Ігор Яременко очолює міжвідомчу комісію, яка вирішує, кому з політв’язнів варто надати допомогу від держави. Він є заступником міністра реінтеграції окупованих територій. Це очолювана ним комісія вирішує, хто з полонених є політв’язнем, а хто не є. Хто ж він, цей експерт у галузі патріотизму? 

Народився у Києві, в родині високопосадовця як радянської доби, так і пострадянської. Нині батько Ігоря Яременка, Олександр Яременко, обіймає посаду заступника Голови рахункової палати України.

Не дивно, що у 22 роки Яременко-молодший, одразу після закінчення вишу обійняв посаду аташе відділу торговельної політики та міжнародних економічних організацій  МЗС України.

У 24 роки Ігор Яременко – аташе, секретар Представництва України при ЄС у Брюсселі.

Карколомній кар’єрі Яременка не нашкодив жоден режим, ані Ющенка, ані Януковича, ані Порошенка, ані Зеленського.

Після 20 лютого 2014 року чиновник раптом почав писати дуже патріотичні дописи в мережі фейсбук і навіть усе частіше українською мовою. Певно, таким чином вплинула на нього Революція Гідності, адже раніше його активність держслужбовця виглядала приблизно таким чином: «Вот только вернулся из Сен-Тропе, тетки снимаются прям на пляже. Больше всего понравилась одна русскоговорящая барышня, которая там работала в качестве манекенщицы и демонстрировала новую коллекцию купальников… без лишних подробностей – день на пляже удался». 

Нині, згідно з декларацією, патріот винаймає квартиру в США і придбав у власність дві автівки БМВ загальною вартістю понад 1 200 000 грн. 

Офіційна біографія Ігоря Яременка, розміщена на сайті міністерства, виглядає наступним чином:

У 2004 році завершив навчання у Київському національному економічному університеті, магістр міжнародної економіки.

8 листопада 2004 р. – аташе відділу торговельної політики та міжнародних економічних організацій  МЗС України.

2006-2010 рр. – аташе, третій секретар, другий секретар Представництва України при ЄС (м. Брюссель, Бельгія).

2011 р. – другий секретар, перший секретар відділу взаємодії з економічними службами ЗДУ МЗС України.

2011-2012 рр. – перший секретар, радник відділу країн Північної Америки МЗС України.

2012 р. – радник відділу США та Канади МЗС України.

2012-2014 рр. – заступник начальника відділу Російської Федерації МЗС України.

2014 р. – заступник начальника політичного відділу Окремого двостороннього департаменту  МЗС України.

2014-2015 рр. – начальник відділу гуманітарного співробітництва Управління Російської Федерації МЗС України.

2015-2020 рр. – радник Постійного представництва України при ООН (м. Нью-Йорк,  США).

20 березня 2020 р. – призначений на посаду заступника міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.


Як пояснює голова комісії Ігор Яременко, справа Григорія Сінченка не набрала потрібної для надання йому матдопомоги кількості голосів.

«Так, це є суб’єктивне рішення, – каже Яременко. – Але комісія може повторно розглянути кейс, якщо від заявника надійдуть додаткові документи».

Щодо ненадання допомоги 62-річному бранцю Олегу Приходьку взагалі з боку чиновника пояснень не було.

Голова Комітету визволення політв’язнів
Тетяна Близнюк