Хто заробляє, змушуючи вас бідувати?

Хто заробляє, змушуючи вас бідувати?

Богдан Тицький

Україна досі лишається однією з найбідніших європейських країн. Водночас у нас проживає купка найбагатших людей Європи — олігархів. Свої статки вони заробили, захопивши найбільші українські підприємства на початку 1990-х років. Наразі ці люди контролюють політиків, ЗМІ та ресурси.


Чинна політична система повністю вибудувана саме під олігархів.

Наприклад, щоб балотуватися до Верховної чи місцевої ради, треба заплатити величезну заставу, яка подекуди може становити кілька мільйонів гривень. Очевидно, що звичайні громадяни не мають таких грошей. Отже, щоб отримати шанс потрапити у владу, доведеться йти і домовлятися з тими, у кого ці гроші є. А це означає, що «позичені» кошти доведеться потім «відпрацьовувати», лобіюючи певні інтереси. 

Крім того, чинне виборче законодавство передбачає, що балотуватися до рад певного рівня можна лише від партії. Водночас чинне законодавство забюрократизувало процес реєстрації політичних партій настільки, що це зробити практично неможливо. Тому документи на партію доведеться купувати. Де беруться гроші на купівлю партій? Дивіться пункт вище.

Проте й наявність цих документів не гарантує вам права висунутись на вибори.

Така система покликана лише блокувати простим українцям шлях до владних кабінетів, щоб нагріті місця залишалися суто під контролем визначеної купки в багатіїв.

А стати українцям багатими надзвичайно складно. Всі найбільші підприємства вже контролюються або олігархатом, або іноземними корпораціями. Українці можуть почати лише дрібне підприємництво. Але і там не дають спокою. Нинішня влада намагається накласти на дрібних підприємців ще більший податковий тягар і ще більші бюрократичні обмеження.

Після появи цієї ініціативи проти неї масово виступили з акціями протесту  підприємці по всій країні. І влада їх злякалась і дала задню. Але рішення проти підприємців не було скасовано остаточно. Його лише відклали на рік.

Можна було б подумати, що в умовах кризи держава таким чином хоче зберегти і накопичити кошти. Однак водночас офіційна бюрократія надає шалені податкові пільги олігархату.

Наприклад, кожен з нас сплачує ПДВ, купуючи будь-який товар. Але власникам великих підприємств сплачений ПДВ повертається державою назад. Ця схема, зокрема, і дозволила олігархам накопичити свої капітали. Фактично, ПДВ – це податок на бідність, бо олігархи його не платять.

Такі дії у період пандемії та суцільного карантину призведуть лише до того, що багаті стануть багатшими, а бідні – ще біднішими. 

Після того, як буде знищено українське підприємництво, українці, які не виїдуть на заробітки за кордон, будуть вимушені шукати собі роботу. І тут чиновники теж не сплять.

Вже багато років різні депутати, уряди, президенти намагаються обмежити трудові права українців. Щоб працівника можна було звільнити будь-коли без причини. Це зробить українця повністю залежним від свого роботодавця. А в часи економічної кризи (яка в Україні перманентно триває років 30) працівник не зможе так просто покинути роботу та піти на іншу, бо нову роботу знайти буде надзвичайно складно. А в ситуації запровадження ринку землі ми будемо мати цілі регіони, де буде лише один роботодавець – великий землевласник. Тобто, щоб змінити місце роботи, треба буде переселятись на інше місце проживання.

Такий стан речей дозволить загнати українців, фактично, у нове кріпацтво, коли вони будуть вимушені постійно шукати засоби для власного виживання і не матимуть ні часу, ні змоги, щоб розвиватись особисто чи займатись політикою.

Всі роки незалежності народне майно продавалось. Це відбувалось при всіх президентах, продовжується і зараз. Затикаючи дірки в бюджеті, уряд не вигадав нічого кращого, ніж активізувати приватизацію державних підприємств. І йдеться не про зруйновані старі будівлі, які нікому не потрібні. Йдеться про великі підприємства, які приносять прибутки. І продається все це за безцінь. І цим хизуються, як колись хизувались тим, як різали стратегічну авіацію. Нам говорять, що таким чином вони шукають ефективного власника. Але якщо влада не здатна ефективно керувати окремими підприємствами, то може, не варто дозволяти такій владі керувати цілою державою? Почасти розхвалений інвестор приходить лише для того, щоб знищити конкурента на ринку. Доходить до абсурду, коли ще не так давно «Укрзалізницю» планували віддати німецькій державній компанії.

На всі державні підприємства влада посадила так звані наглядові ради, які отримують сотні тисяч і мільйони гривень зарплати. Ці ради переповнені іноземцями та агентами іноземного впливу. Від цього підприємства не стали ефективнішими, вони стали контрольовані іноземцями.

І що ж далі? Наші «іноземні партнери» постійно говорять про необхідність продати все, скоротити всі трудові права і перетворити Україну в суцільну аграрну державу. До слова, в країнах Заходу ситуація діаметрально протилежна. Вони нам нав’язують ті правила, які вигідні їм, але які вони не впроваджують у себе.

Сильна країна зобов’язана підтримувати вітчизняне виробництво і нарощувати потужності. Виготовляти не сировину, а продукцію. Але це вигідно лише нам. Нікому в світі не потрібна сильна, багата та процвітаюча Україна.

Українці ніколи не стануть багатими, якщо самі не почнуть цього добиватись. Українці стануть багатими, коли почнуть вимагати підвищення заробітної платні та покращення умов праці в себе на роботі. Але наразі вони цього не роблять. Уявіть тільки: у найбільш злиденній країні Європи не було жодного страйку за останні кілька років.

Сильна Україна неможлива без соціальної справедливості. Населення країни, де виживання вважають талантом, ніколи не буде повноцінною нацією. Бідність – основна перепона до справжньої незалежності. Бідна країна ніколи не збудує сильну армію, щоб зупинити московського агресора.

Ні олігархам, ні міжнародним гравцям цього не треба. Перші хочуть зберегти свою владу й капітали, а другі не хочуть бачити потужного конкурента. 

Досить чекати доброго пана, який все для нас зробить. Ми можемо розраховувати лише на себе. Треба створювати організації у себе в селі, містечку чи підприємстві. Допомагати один одному, солідарно захищати наші інтереси. Покласти край свавіллю чиновника чи нахабного роботодавця. Бути постійною для них проблемою, з якою вони будуть вимушені рахуватися і поважати. Діяти без подачок олігархів, а повністю на самозабезпеченні.

Ми мріємо про ту країну, яка буде мати не лише формальні кордони на мапі. А про ту, яка буде справді незалежною та сильною. А такою вона може бути лише тоді, коли українцям не треба буде їхати на чужину в пошуках роботи. Тоді, коли українець буде мати гідну оплату своєї праці, коли економіка буде виготовляти не сировину, а продукцію. Тоді ми збудуємо сильну, вільну, добре озброєну країну, з якою рахуватимуться у всьому світі.

Богдан Тицький